Нова реальність європейського баскетболу

Євробаскет-2025 стартує у найкращий момент. Олімпійські ігри минулого літа показали минуле, теперішнє й майбутнє баскетболу, а тепер на кону стоїть не лише престиж, а й міжнародний статус. У глобальному баскетбольному світі збірну США вже не вважають беззаперечним фаворитом. Є кілька претендентів на титул, але цей турнір точно не буде передбачуваним.

Євробаскет-2022 став одним із найдивніших та водночас найзахопливіших турнірів останніх років. У складі були Нікола Йокіч, Янніс Адетокунбо та молодий Лука Дончіч, але головними героями стали брати Ернангомеси. У фіналі Хуанчо Ернангомес провів найкращий матч у кар’єрі, набравши вирішальні очки, а його брат Віллі став MVP турніру, попри те що Іспанію спершу не вважали фаворитом. Цей результат Іспанії підтвердив, що формат раз на чотири роки лише підсилює напругу та непередбачуваність турніру.

Крістапс Порзінгіс наголошував: «Кожен матч – як життя і смерть. Інтенсивність неймовірна». І саме ця атмосфера формує привабливість турніру.

Лука Дончіч: найкраща форма у кар’єрі?

Головна інтрига – трансформація Луки. У міжсезоння він вперше зробив комплексний акцент на фізичній формі, а не лише на ігрових навичках. Навіть на піку своєї «важкої» форми Дончіч залишався топ-5 гравцем світу. Тепер настав момент перевірити нову версію Луки на практиці.

У контрольному матчі проти Сербії (поразка 72:106) суперники повністю сфокусувалися на зупинці Дончіча: подвоєння, потрійна опіка, пресинг по всьому майданчику. Для Словенії він – повітря й вода, єдина надія. Єдині перші очки команда здобула завдяки його триочковому після передачі Алена Омич, який миттєво повернув м’яч Лука після проходу в трьох суперників. Це виглядало як сцена з Danger Room (“Зала небезпеки” у коміксах Marvel) для Росомахи — неможлива боротьба одного проти десятків.

Вісім років тому 18-річний Лука був правою рукою Горана Драгіча у сенсаційному поході Словенії до титулу Євробаскету-2017, але нині Драгіч не повернеться, так само як і ветеран збірної Словенії Ентоні Рендольф (американський баскетболіст, який отримав громадянство, щоб виступати за збірну Словенії) чи Влатко Чанчар. Немає й машини часу, щоб повернути у склад Яка Лаковича зразка 2005 року. Зате з’явилося нове ім’я — учасник літньої ліги Нікс Лука Шчука, який може потішити фанів кількома ефектними данками.

Європейські ЗМІ повідомляли, що Дончіч працював над грою без м’яча, але у складі національної команди йому рідко випадатимуть такі моменти. Для фанів Лейкерс цей турнір можна вважати другою фазою його літнього плану з підготовки: змінивши дієту й тренування без ігор, тепер Лука набирає ігрову практику перед стартом сезону НБА-2025/26.

Хто може переписати рекорди?

Рекорд Євробаскету – 63 очки бельгійця Едді Терраса у 1957 році – навряд чи буде побитий, але сучасне досягнення Дончіча (47 очок проти Франції у 2022-му) виглядає досяжним. Лука може знову видати подібний рекордний виступ, адже через відсутність надійних партнерів у збірній уся атака тримається тільки на ньому.

Серед інших кандидатів – Янніс Адетокунбо, хоча проблеми з триочковими кидками збірної Греції обмежує її потенціал. Натомість Лаурі Маркканен уже видав 48 очок проти Бельгії у товариському матчі й може стати головним претендентом на новий рекорд. Його стиль гри у форматі ФІБА – ідеальне поєднання для вибухових результатів. На Євробаскеті-2022 Маркканен уже мав зіркову кампанію, яка стала передвісником його проривного сезону в НБА: він підняв середній показник результативності більш ніж на 10 очок і виграв нагороду “Найбільш прогресуючий гравець”. Проте згодом він опинився під пильною увагою захисту в складі Юти Джаз, яка фактично будувала сезон на поразках.

Попри це, Маркканен лишається рідкісним типом гравця для ФІБА: 7-футовий форвард, який реалізує 43% триочкових у 13 матчах Євробаскету з 2017 року, і водночас його перший інстинкт — обіграти суперника з дриблінгом і завершити потужним данком. В такому форматі 50 очок за матч для нього — цілком реальний сценарій. Якщо Маркканен знову отримає “бонус” від виступу за збірну, керівництву Юти доведеться уважно зважувати можливі пропозиції на ринку обмінів. Уже зараз він залишається одним із найцінніших кандидатів для потенційних трейдів у НБА, навіть після непростого сезону, і новий успіх на Євробаскеті може ще більше підняти його ціну на ринку.

Сербія: фаворит №1

Збірна Сербії не лише має найкращого гравця планети – Ніколу Йокіча, а й відзначається стабільністю: 10 гравців повернулися з ЧС-2023 та Олімпіади-2024. Тренер Светислав Пешич підкреслив:

«Це не команда Йокіча і Богдановича плюс ще 10 гравців. Це команда з 12 рівноцінних баскетболістів».

Серби не програвали європейським збірним після фіналу ЧС-2023 і є головними претендентами на золото. Йокіч виглядає беззаперечним кандидатом на MVP — його домінування вже стало буденністю, а останнім часом він навіть дивує фанів данками 180 зворотний памп-данк (акробатичний данк зі складним розворотом у повітрі) під час розминок.

Поруч із ним — капітан Богдан Богданович, один із найкращих снайперів міжнародного баскетболу. Його понад 40% триочкових на великих обсягах роблять його ідеальним партнером у двійках із Йокічем та надійним «клапаном безпеки» в атаці.

Серед молодих талантів варто відзначити Ніколу Йовіча, який після травми відновився, додав м’язів і покращив універсальні навички, та Трістана Вукчевича, відомого як 7-футового бігмена з відмінним дальнім кидком (43,4% за Вашингтон у кінцівці сезону НБА). Особливим штрихом є й той факт, що 12-й пік драфту-2024 Нікола Топіч не потрапив у фінальний склад — це ще раз підкреслює, що Сербія націлена виключно на перемогу зараз, а не на розвиток молодих.

Таким чином Сербія має унікальне поєднання досвіду, зірок і перспективи, що робить її фаворитом №1.

Янніс повертається

Адетокунбо був домінантним на Євробаскеті-2022, де набирав у середньому 29,3 очка за 28 хвилин і вражав блок-шотами та фізичною перевагою. Він був у розквіті сил і справив враження одного з найяскравіших атлетів турніру. Тепер же його гра набула нових рис: у сезоні НБА-2024/25 він реалізував 46,2% дальніх двоочкових, що робить його одним із найефективніших виконавців з середньої дистанції (для порівняння, лише Демар Дерозан атакував із цієї зони частіше).

У контрольних матчах перед Євробаскетом суперники традиційно вибудовували захист «стіною» в трисекундній зоні, проте свідомо залишали йому простір для середніх кидків. Янніс упевнено користувався цим: карав серією точних пострілів — як з дриблінгу, так і завдяки розворотам (спін-рухам) чи складним кидкам у відскоку (фейд-евеям).

Старі схеми проти нього більше не працюють: раніше суперники могли зосередитися виключно на обмеженні його проходів під кільце, а тепер Адетокунбо має додаткову зброю. Поєднання його сили біля щита та нового арсеналу на периметрі робить його ще небезпечнішим і ще більш непередбачуваним для будь-якої оборони.

Німеччина та Франц Вагнер

Німеччина – друга за шансами команда турніру. За останні п’ять років вона стабільно серед лідерів: «бронза» Євробаскету-2022, «золото» ЧС-2023, четверте місце на Олімпіаді-2024. Цьогорічна команда може стати найсильнішою версією за останній час.

Багаторічний лідер Денніс Шрьодер залишається серцем збірної: він виграв MVP ЧС-2023 і входив до символічних п’ятірок на трьох останніх великих турнірах. Його стиль базується на швидкості та другому темпі: якщо він не обіграв суперника з першого кроку, то після паузи чи хезітейшн-руху (коротка пауза-дриблінг для обману захисника) все одно знаходить шлях у фарбу (тобто до трисекундної зони під кошиком). З роками він став більш зібраним розігруючим, здатним бути надійним керманичем гри (лідером-розігруючим, який керує атакою команди) й тримати ритм атаки. Але тепер роль головної зірки поступово переходить до Франца Вагнера.

Вагнер минулого сезону в НБА показав унікальні цифри: 24,2 очка, 5,7 підбирання, 4,7 передачі та 1,3 перехоплення за гру у складі Орландо. Подібні показники в такому віці раніше демонстрували лише Йокіч, Адетокунбо та Кауай Леонард. Його слабке місце – нестабільний триочковий: попри розмови про покращену техніку, у контрольних матчах він влучив лише 1 із 9 дальніх. Втім, його вміння створювати моменти з дриблінгу й атакувати з флангів робить його кандидатом на роль нового обличчя німецької збірної.

Особливо небезпечним тандем виглядає разом із Шрьодером: швидкі прориви, дриблінг у Вагнера та його здатність читати захист створюють величезний тиск на суперників. І, звісно, не варто забувати про Андреаса Обста – найкращого шутера турніру, який стабільно карає суперників з-за дуги.

Таким чином Німеччина плавно переходить до нової ери: Шрьодер ще тут, але тепер саме Вагнер стає обличчям майбутнього.

Чотири несподіванки турніру

(так звані “чорні коні” (dark horses) — команди, від яких не чекають тріумфу, але які можуть здивувати)

Туреччина: Альперен Шенгюн, Адем Бона та Омер Юрцевен формують один із найпотужніших фронт-кортів турніру. На периметрі допомагають досвідчені Фуркан Коркмаз і Чеді Осман, а керує атакою один із найкращих євролігових розігруючих Шейн Ларкін. Такий баланс робить Туреччину потенційним претендентом навіть на медалі.

Литва: команда виступає без Домантаса Сабоніса та молодих талантів Маташ Бузеліс і Каспарас Якучіоніс. Однак із досвідченим Йонасом Валанчюнасом, для якого це може стати останнім турніром у ролі головного лідера, а також із Рокасом Йокубайтісом і Дейвідасом Сірвідісом у периметрі, литовці залишаються непередбачуваним суперником.

Іспанія: чинний чемпіон перебуває у перехідному періоді. Брати Ернангомеси знову у складі, але ключовим гравцем стає Санті Алдама. Особливий акцент робиться на розвитку молодих розігруючих – Серхіо де Ларреа та Маріо Сен-Супері, які мають продовжити спадщину Рікі Рубіо, Хуана Карлоса Наварро, Серхіо Родрігеса та Серхіо Люль. Їхнє перше випробування буде максимально серйозним.

Грузія: команда зі своєрідним фронт-кортом. Гога Бітадзе – розігруючий центр, Сандро Мамукелашвілі та Торніке Шенгелія – універсальні бігмени, які грають як форварди з навичками гардiв. Їхня гра непередбачувана й видовищна. А фанати ще пам’ятають історію з тренувального табору, коли Янніс Адетокунбо уявив, що Мамукелашвілі сказав йому щось образливе, і «знищив» його в очній дуелі — яскравий приклад різниці у рівні між Яннісом та іншими гравцями.

Франція: нове покоління виходить на перший план

Для Франції цей Євробаскет — радше підготовчий етап, ніж боротьба за золото. Віктор Вембаньяма вирішив пропустити турнір, але навіть без нього склад залишається дуже глибоким. Вперше за довгий час збірна обійдеться без Руді Гобера та Евана Фурньє. Натомість на майданчику головними ветеранами будуть Гершон Ябуселе та Ісайя Кордіньє, які стали ключовими під час срібної олімпійської кампанії в Парижі-2024. Їхня присутність слугуватиме фундаментом для команди, яка робить ставку на молодь.

Максимум команди залежить від того, наскільки швидко проявлять себе три лотерейні піки останніх драфтів: Алекс Сарр, Білал Кулібалі та Закарі Різаше. Чи зможе хтось із них стати новим лідером збірної?

Алекс Сарр — найперспективніший талант складу. 213-сантиметровий бігмен із рідкісною рухливістю, який може бути найшвидшим «великим» турніру від кільця до кільця. У захисті його потенціал величезний: у майбутньому разом із Вембаньямою вони можуть перекривати півмайданчика. В атаці ж він поки що «туманна туманність»: є бачення майданчика, дотик у дальніх кидках, навички дриблінгу, але поки що бракує стабільності в реалізації цих навичок. За відсутності Гобера та Фурньє саме йому доведеться закривати величезний обсяг роботи, попри структурні проблеми (нестача класичного розігруючого на рівні Тоні Паркера чи навіть Нандо Де Колo). Його спалахи результативної гри, ймовірно, проявлятимуться у швидких відривах (фастбрейках).

Закарі Різаше і Білал Кулібалі демонструють два полюси французької «школи великих флангових гравців (вінгів)». Різаше більше відповідає класичному «3-and-D (гравець, який спеціалізується на триочкових кидках і захисті) профілю: блискавичний кидок після отримання, хороша мобільність і оборонна свідомість. Йому ще потрібно набрати фізичної міцності, щоб витримувати контакт при захисті проходів, але в довгостроковій перспективі він може стати елітним шутером. Кулібалі ж поки що не має настільки відточеного нападу, зате вирізняється елітною атлетичністю та інстинктами у захисті. Якщо його прогрес із триочковим у контрольних матчах підтвердиться, то потенціал «прихованої зірки» стане реальністю. Недарма йому довірили місце навіть у складі олімпійської збірної минулого року — у 19 років він став наймолодшим французом на Іграх з часів 1960 року.

Франція входить у трійку фаворитів за коефіцієнтами букмекерів, але питання в тому, чи вистачить молодій команді стабільності, щоб конкурувати з уже сформованими суперзірковими складами інших збірних.

Джерело: https://www.theringer.com/2025/08/25/nba/eurobasket-2025-preview-nba-luka-doncic-nikola-jokic